Чи це ще вiршi? А чи вже якийсь iнший рiд i жанр - свiдчення поки що вцiлiлих? Свiдчення, записуванi не пiсля, а пiд час. Як їх вiдчитають мешканцi гiпотетичного "трансгуманного" майбутнього, народженi цiною життя поки що вцiлiлих? Чи будуть вони здатнi вiдчути цю затиснуту в квадратних дужках самотнiсть? Це щоденне спiвiснування зi смертю i з о'бразами вже загиблих, цей страх забуття, але й прагнення забутися... Зрештою, чи зрозумiють вони цю стилiстичну сумiш реалiзму з мiфологiзмом i лiрики з публiцистикою? Невiдомо. Невiдомо, чи взагалi настане колись їхня черга. Натомiсть так званi сучасники здатнi зрозумiти принаймнi одне: поки що вцiлiлi продовжують воювати, бо знають, що вiйна на виснаження i на винищення не може закiнчитися нiчиєю. А отже, навiть захований мiж гiрськими зубами нiчийний шафран ранiше чи пiзнiше стане чиїмсь. Питання тiльки в тому, чиїм саме. Iлюстратор Ольга Арiстова